live
Спутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризация-Н. Символьная скорость 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

"Як побачити в реальному житті гнома Гімлі" – знає засновниця Lumos Orchestra Діана Коваль


фото: Фото з архіву Діани Коваль
Перший оркестр саундтреків в Україні розповість у Львові "Легенду про кохання".

Офіційним приводом до зустрічі став великий концерт романтичної музики "Легенда про кохання", що його відомий симфонічний оркестр Lumos Orchestra 14 лютого дасть у Львівській національній філармонії ім. М. Скорика. Зрештою, цього дня  у Львові чи не на всіх концертних майданчиках виступатимуть більш та менш відомі виконавці, адже  День закоханих завжди дуже й дуже активізує  слухацьку активність. Однак "Еспресо.Захід" зацікавився саме Lumos Orchestra з кількох причин. По-перше, минулого року цьому колективу виповнилося десять років, яких він через пандемію належно так і не відзначив. Тобто відзначив, але виключно  між собою. По-друге, йдеться не просто про відомий симфонічний оркестр зі  Львова, котрий спеціалізується на виконанні музики із відомих кінофільмів, анімаційних стрічок та відеоігр, а чи не перший такий оркестр в Україні. До того ж іще й  такий, що кожен свій виступ супроводжує розкішним відеорядом та купою не менш важливих деталей, що часто-густо творять атмосферу ще до того, як зазвучать перші ноти. І по-третє, мова про колектив, який постійно у пошуку, якому  не до вподоби стояти на місці. Отож наша нинішня гостя – засновниця, художня керівниця, аранжувальниця та концертмейстерка Lumos Orchestra Діана Коваль.

Діано, відома пісня "Shallow" Леді Гаги  з кінофільму "Зірка народилася" і не лише вона – це те нове, що різнитиме цьогорічну вашу романтичну програму від тематичних минулих. Однак запитання про інше:  Lumos Orchestra - фахівець у сучасному кінематографі? Можете вважати себе людьми, які добре у ньому орієнтуються?

Напевно, так. Принаймні, солісти та організатори, однозначно. Адже як правило, до кожної пісні готуємо відео. А для того, щоб його змонтувати, щоб воно по сенсу співпало з піснею, то маємо подивитися кінострічку. Навіть кредо собі придумали: від фанатів до фанатів. Тобто від фанатів музики до фанатів кіно. Чи навпаки. Бо ділимося зі слухачем тільки тим, що нас по-справжньому зачіпає. Наприклад, до цього концерту включили, зокрема, музику із серіалу "Чужинка", який можливо, особливої популярності не має, але там дуже красива музика і стиль виконання. Сподобалося нам -- не виключено, сподобається ще комусь. Дуже зворушує, коли люди потім підходять і дякують, чи то за спогад чи то за те, що ми щось їм відкрили.

Це ви придумали цей оркестр? Як прийшла його ідея і як намацували свій шлях, що ось гратимемо музику із кінофільмів, а не іншу?

Починалося  все з дуже маленького колективу однодумців-музикантів, що, окрім доброї музики, любили ще й добре кіно. Насправді багато українських "класичних" музикантів не вважають цю музику особливо вартою звучати на поважних сценах. І це велика помилка.  Бо є великі метри - як ось Джон Вільямс, Говард Шор, Алан Сільвестрі чи інші – які пишуть настільки симфонічно багату і складну музику, що не кожен класик її відразу відтворить. Отож ми зібралися з тим, що хочемо саме таку музику грати. Ми – це професійні музиканти та музиканти-любителі, які мали цілком іншу освіту, але яким подобалося грати на музичних інструментах і які були на силі тодішній наш репертуар виконувати. Спочатку нас було семеро – частково зі Львова, частково з Хмельницького, звідки я родом. Отож ми почали переміщатися в просторі і часі на два міста. Згодом  виникла ідея заграти власний концерт, куди відберемо ту музику, яка подобається саме нам, а не ту, яку замовляють. Той перший концерт, який відбувся у класі львівської консерваторії, зібрав купу люду, зал був забитим і ми отримали перший такий потрібний урок – не тільки нам цю музику подобається виконувати, а й багатьом людям слухати її наживо. Отже, завжди є хтось, хто тебе підтримає і почує. Потім нас стало десятеро, за півроку - тринадцять.

Пригадуєте, коли дійсно стали оркестром? Із чим це було пов'язано?

У 2012-му. Із "Володарем перстенів" та нашим спільним виступом з хором "Дніпро" Київського університету ім. Т. Шевченка. Це був, як для нас, величезний розмах – з хором, віршами, і перша наша велика тематична програма аж на три акти. Здається, так давно, а повторюємо її донині, звичайно, постійно удосконалюючи.  Попри те, що сьогодні в нашому репертуарі вже понад 700 творів на різний  смак, ця програма залишається однією з улюблених.  А таки тих програм маємо – зокрема, присвячених "Зоряним війнам", "Гаррі Поттеру" та іншим кіносагам, або ж окремим темам.

Пісні перекладаєте чи тяжієте до оригіналу?

Усе залежить. Насправді наші солісти люблять співати оригінали --  французькою, англійською, польською.  Співали навіть японською і китайською.  Але маємо "діснеєвский" проєкт, де спеціально для дитячого розуміння зробили переклади українською ( бо деякі мультфільми, чия музика нам лягала, офіційного перекладу українською не мали). Цікаво, що перекладала ці пісні наша піаністка Анна Іванченко, яка має також освіту  перекладача з англійської та французької. А також наша вокалістка солістка Марта Говдиш, яка добре володіє англійською. І слухачам ці наші переклади також "зайшли".

Сьогодні з вами поруч усі ті, з яким ви починали 10 років тому, чи обличчя змінилися?

Оскільки від початків ми були оркестром, створеним львів'янами та хмельничанами, а осіли  у Львові, то, ясна річ, хтось відійшов, а хтось додався. Це нормальний перебіг життя. Залишилися люди, які склали ядро колективу - зараз уже мій чоловік Сергій Сич (що, власне, був в оркестрі як один із музикантів-любителів, а коли репертуар  почав ускладнюватися, то став нашим директором, продюсером, менеджером і технічним керівником), а також згадана Марта Говдиш  - піаністка за здобутим фахом, яка вже в нашому колективі відкрила, що має голос, і яка сьогодні володіє різними техніками співу. Скоро 10 років, як з нами і піаністка Анна Іванченко, яка попри те, що живе у Києві, зостається вірною Lumos Orchestra. А це вже багато.

Маєте в колективі якусь свою традицію, якій намагаєтеся не зраджувати і яка допомагає тримати планку?

Якщо це тематична програма, присвячена тій чи іній кіносазі, то перед концертом завжди ще раз цю кіносагу передивляємося. І немає значення, скільки разів ти уже її бачив. Це дає глибше розуміння того, що виконуєш. Знову пройшовши шлях із героями, ти нагадуєш собі всі емоції, які пережив, і спроможний їх  відтворити. Це не можна висловити словами, але коли знаєш фільм, твій виступ значно проникливіший, чуттєвіший, ніж за інших обставин. Скажімо,  під кінець концерту, присвяченого "Володарю перстенів", сльози на очах були не тільки в глядачів, а й музикантів. Мої батьки, відвідавши цей концерт, сказали, що він, напевно найсильніший, із тих, на яких у їхньому житті  їм випало бути.

"Нема такого, щоб тільки мріяти і воно на голову впало, сталося. Якщо хочеш чогось добитися, маєш працювати. Іноді дуже й дуже багато, поки щось із того вийде".

Поза іншим людина складається також із мрій – здійснених та примарних. Що, на ваш погляд, потрібно, щоб мрії здійснювалися?

Щонайменше щось для здійснення цієї мрії робити. Нема такого, щоб тільки мріяти і воно на голову впало, сталося. Якщо хочеш чогось добитися, маєш працювати. Іноді дуже й дуже багато, поки щось із того вийде.  А вийде обов'язково, хоча, можливо,  не так, як ти уявляв собі від початку. Яскравим прикладом для мене є наша культова сьогодні програма – вже згаданий "Володар перстенів". Два роки тому – наприкінці 2018-го - ми поїхали до Києва виконати її разом з литовським хором Гаудеамус Вільнюського університету. Паралельно наш оркестр був запрошений виступити для учасників глобального фестивалю Comic Con, на який якраз приїхав актор, який виконав у фільмі роль гнома Гімлі. І  от уявіть наше відчуття, коли відіграли концерт, повернули голову, а поруч стоїть Джон Ріс-Девіс і на його щоках від зворушення сльози. Актор виявився дуже теплою і привітною людиною, без усіх "нюансів" зірковості – підійшов до кожного нашого музиканта, з кожним привітався і перекинувся словом. Попри свій щільний графік перебування в українській столиці, він поставився до нас з такою увагою та повагою, що ця зустріч – ще одне велике здійснення мрії. Принаймні, для мене.  Я зараз маю маленьку дитинку. Колись, коли вона виросте, я  покажу їй цей фільм і скажу "Дивись, ось з цим чудовим актором я колись віталася за руку".

Про що мрієте зараз?

Мріється завжди про вдосконалення. Однак  на дану мить найбільше --  щоб закінчилися всі карантини і ми могли вільно пересуватися. Щоби ті плани, які ми мали на 2020-й ( та через пандемію не втілили), змогли зреалізувати, якщо не в цьому, то в наступному році. Маємо купу нових ідей – дай, Боже, нам вдасться. 

10 років життя на сцені – це таки трохи є. Коли людині виповнюється якась кругла дата, всі чомусь очікують, що іменинник скаже: "Зараз я переживаю перелом і вже завтра буду інакшим". Хоча всі розуміють, що в цьому аспекті час – дуже умовна штука.

З нами такий перелом стався чотири роки тому. Адже первісно наш оркестр називався Сantabile Orchestra. А потім в певний момент ми зрозуміли, що стоїмо на місці і  взяли перерву на концертний рік. За цей рік ми багато що змінили - назву, ставлення до спілкування з глядачами, до оформлення сцени й інше. Так виник  Lumos Orchestra, що розшифровується як львівський унікальний та магічний оркестр саундтреків. Тобто сьогодні намагаємося огортати свої виступи якимсь магічним   атмосферним ореолом, щоб людина, зайшовши до залу, забувала все, що було з нею перед дверима, і щоб ця атмофсера не відпускала її до того, як вона знову вийде за двері залу. І тут не тільки музика важлива – все важливо: костюми, макіяж, зачіски, відеоряд, світло. Приміром, на концерті, присвяченому "космічним фільмам" ми вийшли на сцену у відповідних костюмах і з відповідним візажем, за яким упізнати реальну людину було справді складно. Програму, присвячену "Гаррі Поттеру" ми збагатили як квестом пошуку м'ячів для гри  в квіддич (що його, до речі, заповзятливо розгадували не лише діти),  так і всіма підсумковими діями, коли якийсь із факультетів Гоґвортсу ставав переможцем. Інакше кажучи, хочемо, щоб наші концерти люд и запам'ятовували. І тому все, що можна, намагаємося для цього зробити. А в основі знову ж таки – спільна мрія, реалізовувати яку справді драйвово. 

Ви мрійниця за своєю природою?

Думаю, так. Напевно, починаючи з 10-ти чи 11 років, я, засинаючи, вигадувала собі різні історії, пригоди, вифантазувала якісь світи. І навіть зараз так роблю, хоча мені вже 30 плюс. Люблю  стежити за прогресом нашої космічної індустрії і не менше люблю подорожувати в реальному житті - мотоциклом ми з чоловіком об'їздили чимало Європи. Вважаю, що мрії – те, що надихає жити та змушує рухатися. нас іти вперед і я бажаю всім мріяти і не боятися до цієї мрії йти. Найскладніше у їхніх втіленнях – перший крок. Наважитеся на нього – все складеться.

Особисто ви легко на той перший крок наважуєтеся?

Залежно про що мова. Хоча -  як правило – в плані ідей, я людина  легка на підйом. Головне, щоб  ця ідея мене захопила і щоб я в неї повірила.

Вчіться мріяти, змінюйтеся і ставайте  кращими, а ще - не здавайтеся.  І хай це подекуди дуже непросто, але можливо. І за це усвідомлення завжди тримайтеся.

Поза музикою, мандрами, що ще складає ваше життя?

Мій синочок Арктур, названий як зірка і якому щойно кілька місяців. Він дуже бажана дитина і тому зараз більшість мого часу належить йому.  Коли малий спить, то я багато читаю, плету з бісеру ( до речі, до "Володаря перстенів" я всім оркестранткам виготовила сережки та кулони  в  "ельфійському" стилі і всім воно дуже органічно і легко зайшло) чи вкотре щось експериментую з візажем. Для цього свого часу брала уроки в професійного візажиста – всі наші оркестрантки брали, бо коли ти на довгих гастролях ( а я переконана, що до нормального трибу життя  суспільство все-таки повернеться), то професійного візажиста тягнути зі собою не завжди є можливість, отож маємо чимало речей самостійно вміти. Часом малюю. Я дуже творча людина, тому щось зіграти, пошити, намалювати, зліпити, -- прошу дуже. Навіть сценарії сама пишу. Усім, що роблю, намагаюся донести іншим – вчіться мріяти, змінюйтеся і ставайте  кращими, а ще - не здавайтеся.  І хай це подекуди дуже непросто, але можливо. І за це усвідомлення завжди тримайтеся.

Як би ви продовжили думку "життя – це…"

Для мене - моменти від одного натхнення до іншого. А загалом – мабуть, не буду оригінальною:  життя – це справді диво. Тільки треба хотіти його відчути.

Ярина Коваль

Фото з архіву Діани Коваль

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.

новости партнеров

5 марта, 2021 пятница

4 марта, 2021 четверг

3 марта, 2021 среда

5 марта, 2021 пятница

4 марта, 2021 четверг

3 марта, 2021 среда

2 марта, 2021 вторник

1 марта, 2021 понедельник

28 февраля, 2021 воскресенье

27 февраля, 2021 суббота

26 февраля, 2021 пятница

Спутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризация-Н. Символьная скорость 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Введите слово, чтобы начать