live
Спутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризация-Н. Символьная скорость 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

"Будую Париж у Ладанцях", - отець Іван Городицький


фото: facebook о. Івана
Він повернувся з Парижа у село на Львівщині, в якому всього 304 мешканців.

 У Ладанцях за всього три роки з'явився інтерактивний клас для занять з дітьми і дорослими, відбувається реконструкція молодіжного центру, ладанчанки вишивають священичі ризи, а церковні хористки гастролюють Європою, заробляючи гроші на нові креативні проєкти парафії.

Отець Іван Городицький служив у соборі Святого Володимира у Парижі, але повернувся в Україну і тут будує нову парафіяльну спільноту, як змусила дивуватися своїм креативом.

"Хлопчина з семінарії, який шиє"

Іван відрізнявся від своїх однокурсників-семінаристів з самого початку. Зізнається, що то дуже заплутана історія з шиттям.

"Перед тим, як вирішив стати священником, я хотів бути дизайнером інтер’єрів, бо завжди любив всякі креативні речі. Навіть зараз ремонт парафіяльного дому Ладанцях я контролюю та роблю з людьми і мені це дуже цікаво. Я займався шиттям чи не з дитинства. Шив іграшки зі старих перин. Воно трохи дивнувато для хлопця. Хоча найкращі сукні  створюють саме чоловіки-кутюр’є. Тож коли закінчував школу, ми з мамою поїхали до Львова із села за 60 км в училище Труша. Я з'ясовував, як відбувається вступ у цей заклад. На вулиці я побачив тутешню молодь. Воно собі тусувалися, курили… Я був домашньою дитиною і мені багато речей, як дозволяла собі ця молодь, були неприйнятними.  Я собі просто подумав, що я тут з ними буду робити? Виникла відраза до цього способу життя. Я не був святий у молодості, але то було щось не моє. Я тоді сказав мамі, що то, напевно, не моє, хоча не зрікся ідеї щось творити своїми руками", - пригадує о. Іван Городицький.

Через дорогу від коледжу Труша - УКУ. Іван з мамою зайшли на подвір'я вишу. То був час вакацій. Йому сподобалося атмосфера. Згодом вступивши до духовної семінарії, хлопець паралельно навчався і в УКУ. Каже, що рішення прийшло само.

На нульовому курсі семінарист почав займатися шиттям. Його бабуся шила, проте радше з необхідності, ніж з власного бажання. 

То така смішна ситуація була, що бабцина сестра йшла до Івана щось підшити, а не до своєї сестри.

У семінарії найперше познайомився з кравчинею, яка шиє облачення.  Вона підівчила Івана шиттю риз. Згодом за плідну працю йому подарували вживану швейну машинку. То була спонсорська допомога з-за кордону. А не у далекому майбутньому Ризи у нього замовляли навіть із Європи.

"У семінарії мав репутацію "хлопчини із семінарії, що шиє". То був пік моєї кравецької кар’єри. Вчилося 170 семінаристів, ще були священники їх дружини, діти і кожному щось треба було пошити", - ділиться незвичайний кравець.

З Парижа з любов'ю

Після навчання Івана висвятили. Владика Тарас Сеньків запропонував спробувати служіння у Парижі у храмі Святого Володимира. Там саме бракувало священників. Та не дуже толерували хобі молодого священника.  За майже два роки о. Іван повернувся. Йому дісталася незавидна парафія - Ладанці та Пнятин на Перемишлянщині. Але о. Іван так не думає.

"Більшість залежить від священника. Парафію не обирають. Її тобі дає владика і вже потім дивиться, як ти собі там даєш раду. Він підтримує, вболіває. Деколи це шок, несподіванка. Ніколи не знаєш, що тобі Бог на небі планує через рішення єпископа", - переконаний він.

Отець не приховує, що чув не від одного священника подив, як він дає ради у Ладанцях та Пнятині.

"Мені це дуже боляче, не люблю, коли недооцінюють моїх людей. Чим менша парафія, тим більше у священника шансів пізнати людей, яким служиш. Будьмо реалістами, на великій парафії від 1000 парафіян важко пізнати людей. Мій принцип такий: якщо ти чимось незадоволений, то стаємо разом і робимо, щоб було краще. Бо говорити може кожен", - пояснює священник.  

У Парижі інше мислення, ніж у Ладанцях. Отець помітив, що українці у Парижі підлаштовуються під спосіб життя парижан. Але життя у селі є дуже одноманітне.

"Я знав, на що йду і не мав ілюзій. На початках я сказав своїм парафіянам, що буду провадити нестандартну політику. Першою такою річчю було те, що я став при вході до храму перед першою Літургією і з кожним вітався за руку і знайомився. Мене ніхто не представив людям на недільній Службі і я пішов сам до них. Має бути представлення отцем-деканом, а в мене щось подібне відбулось у суботу у присутності групки цікавих людей, коли в селі не було світла і яке з'явилося на вечірні. Як заспівали "Світло тихе", у всьому селі увімкнулося світло. То був такий знаковий момент. Бог теж має почуття гумору! Отож у неділю, не знаючи ще нікого, я подавав руку і казав кожному, що я - отець Іван, буду служити у вашому храмі. То був культурний шок! У Франції це норма. Я дуже налякався, бо знав, що на парафії були конфлікти, непорозуміння. Сказав людям правду: "Люди, я переживаю більше, ніж ви всі разом узяті. Ви переживаєте, бо не знаєте, хто і з чим до вас прийшов. Але я теж переживаю! У мене більше переживання. Єдине, чого я хочу на цій парафії, то це три речі: для тих, хто старший від мене, стати сином і внуком, для менших від себе - татом, для своїх однолітків - другом. І для всіх вас - добрим татом", - з усмішкою згадує священник.

Отець Іван вирішив подякувати людям, які зробили ремонт у будинку, в якому він мешкає, і організував фуршет з французьким вином і сирами. 

Люди в селі не звикли, аби священник їх кликав до себе до хати. 

Одна парафіянка працювала у Польщі і трохи знала європейські стандарти. "Ми зробили маленьке свято. У такий спосіб я їм показав, що будинок не є звичною плебанією, а парафіяльним домом для всіх. Вони ще боялися, не знали, які порядки я буду впроваджувати. Парадокс, але кожен священник у Ладанцях впроваджував нові порядки, які заперечували порядки, запроваджені попереднім священником. Люди були дезорієнтовані. Один каже, що треба бути на колінах в церкві, інший заперечує. Всім було цікаво, що скажу я. Я дуже розумію ладанчан. Ми почали говорити, я їм пояснював, чому так. Цікавили також городи, бо люди ходили обробляти город священнику. Я зразу сказав, що фермером я тут не буду, бо в нас інші цілі і завдання. При всій повазі до людей, я вмію сам доїти корову, але краще не треба, буду робити щось інше. Я відкрив їм візію розвитку. Людям стало цікаво", - каже о. Іван.

У Ладанцях змінювали обрядові практики, духовний провідник старався все пояснювати просто, говорив як з власною бабусею. 

Якщо його не слухали, то пояснював, що говорить з ними щиро, як їх внук, і переживає, якщо його не слухають. Були дискусії, претензії, але отець вчив людей не говорити позаочі. Йому повірили.

Пасха, яка все змінила

Зміни на парафії стартували з церковного співу. Отець Іван оголосив про можливість вчитися правильно співати, збираючись у парафіяльному домі. Ентузіастів були приблизно 13. Почали вчитися. 

Попри господарку люди приходили і кілька годин в день розучували пасхальну утреню.

Паралельно отець навчав парафіянок вишивати нові орнаменти, адже їм до церкви треба було фелони різних кольорів в залежності від свята.

"Я пояснив, що ми не маємо багато ресурсів на дорогі ризи, але можемо їх вишити та пошити самі. Люди розуміли, що я не збираюся їх використовувати. Мені повірили. Принцип був такий, щоб люди зрозуміли, що я готовий їм служити", - згадує отець.

Поки жінки з отцем вишивали і співали, прийшла Пасха. Хор уперше заспівав Воскресну утреню на вісім різних голосів.

"Це було щось із чимось, просто прорив, перший результат спільної праці! Люди почали вірити, що у них щось може вийти. Ми виставили відео на ютубі, збирали лайки і захоплені коментарі", - каже отець.

За три роки хор "Христофорос" із Ладанців гастролював у Польщі та Словаччині. Так громада частково назбирала грошей на теплу підлогу у храмі. 

Люди побачили світ, змогли знайти гроші для реалізації сучасних проєктів у себе вдома.

У Ладанці почали їздити друзі о. Івана з Нідерландів, Франції, Швейцарії… Ладанчани відгукувалися на всі ініціативи. Раніше тут були табори для дітей, місії провадив о. Ігор Возьняк, теперішній митрополит. Тобто люди мали традиції активного парафіяльного життя. Отцю Івану просто було все пригадати. Поволі з'явилися англомовний табір для дітей, інтерактивний клас для дітей і дорослих, ремонтувалися народний дім та храм...

В інтерактивному класі проводяться шкільні вистави, концерти, збирається хор, проводяться тренінги та перегляди фільмів. Благодійний фонд при парафії "Друзі Ладанців" допомагає вирішувати економічні питання. Зараз отець і парафія займаються реконструкцією храму, який походить з 1824 року. Там ніхто нічого не робив, церква ще більше руйнувалася від косметичних ремонтів. Працює парафія і над реконструкцією народного дому, і над створенням молодіжного центру. Замінили там двері, частково зробили освітлення у Ладанцях. Самі написали проєкти до Львівської освітньої фундації та двох фондів у Нідерландах і отримали кошти. Хочуть зробити у народному домі туалети в приміщенні і котельню, зробити спальні для гостей. Окремий проєкт - парк культури. Донедавна річка затікала у місце під парк, але парафіяни змогли поглибити річку.

Один депутат казав, що село йде на списання. Але коли він побачив, що ладанчани роблять, то прийшов і спитав, як нам помогти. 

Отець Іван займається ландшафтним дизайном парку, то буде щось незвичне.

"Є велика небезпека - коли священник стає прорабом, то перестає бути священником. Але я про це пам’ятаю, сподіваюся, зі мною того не трапиться. Переживаю, щоб так не сталося. Я не є ідеалістом. У нашому селі досі є люди, які не взаємодіють з парафією та селом, їм байдуже до наших ініціатив. Якось я сказав, що хочу басейн у селі. І одна парафіянка мені каже, що треба зразу подумати, що зробити, щоб у нього листя не летіло. Тобто люди готові діяти, вони думають наперед, а не створюють перешкоди. Разом у нас все виходить. У нас всі при ділі: хтось квітами займається, хтось кулінарить, хтось співає, хтось робить електрику. Є багато людей з талантами, просто треба вміти їх правильно скерувати. Усе, що приходить у село, у селі залишається. Ми не наймаємо чужих майстрів, хтось електрику зробив, хтось сантехніку. А чого не дати нашим людям заробити? Мені друг каже, що у нас  у селі тривають часи митрополита Шептицького. Відповідаю, що треба, щоб вони настали в кожному селі. Люди живуть у своєму світі. Найгірше, коли людина не знає і не хоче знати. Стараємося донести до неактивних, чому ми це все робимо", - роздумує креативний отець.

Єдине, що не вдалося - повноцінне турне хору Європою, почався карантин. Але ладанчанки і їхній невтомний священник не здаються, адже у Франції, Голландії і Німеччині їх продовжують чекати. Тим часом священник не покладає рук. "Будую Париж у Ладанцях і Пнятині", - так пояснює свій секрет успіху сам о. Іван Городицький.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.

новости партнеров

5 марта, 2021 пятница

4 марта, 2021 четверг

3 марта, 2021 среда

5 марта, 2021 пятница

4 марта, 2021 четверг

3 марта, 2021 среда

2 марта, 2021 вторник

1 марта, 2021 понедельник

28 февраля, 2021 воскресенье

27 февраля, 2021 суббота

26 февраля, 2021 пятница

Спутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризация-Н. Символьная скорость 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Введите слово, чтобы начать